жизнь - это
розбирає дрімота. Остання думка: «Вона не могла
забути про мене».
..
Раптом
хтось
торкнувся
її
плеча.
Вона
прокидається і зістрибує з підвіконня. Хвиля радості
та збудження охоплює її. Та перед нею не мама, а
Дід Мороз. І посмішка дитини потихеньку зникає.
Насправді це досить сумно, коли на Новий рік ди-
тина не посміхається, угледівши Діда Мороза.
-Доброго дня, - вітається він.
- Доброго, - тихо відповідає дівчинка.
- А де всі?
- їх забрали додому7
.
- Я, мабуть, щось наплутав із датами, - чухає він
потилицю. - М-да.
.. Тут свята не вийде.
У відповідь дівчинка
знову починає плакати.
- Ну не потрібно,
маленька. Ти
чого?
-
присідає
навколішки
він. - Я Дід Мороз чи
абищо? Давай,
я
тобі
подарунок
подарую.
Тільки не плач. Чого ти
хочеш?
- Хочу бути з ма-
мою.
..
Він стримався і не
спитав про тата - не-
доречне питання.
.. А ще
подумав: завтра ж все
одно свято, і її напевне
заберуть додому.
- Зробимо
ОСЬ ЯК:
я подарую тобі і твоїй
мамі по двадцять чоти-
ри години. Завтра. Щоб
ви провели цей час ра-
зом, тільки удвох. Ніщо
не буде вам заважати -
ні робота, ні навчання,
пі
невідкладні справи.
Ти згодна?
Вона
кивнула
і
посміхнулась. Вона була
занадто щасливою, щоб
розмовляти.
А д ж е
мама завжди казала, що якби у неї
було бодай па одну’ годинку більше часу, вона б усе
встигала. Дівчинка тому
й
погодилася, щоб її віддали
до інтернату, аби у мами ця одна година з’явилася.
А тут - цілих двадцяти чотири години! Іншого по-
дарунка вона і не бажала.
Задоволений собою, Дід Мороз пішов.
Дівча ще довго не могло заспокоїтись. Скільки
ж усього можна встигнути за двадцять чотири годи-
ни! Можна піти разом на ковзанку, а потім випити
на кухні теплого какао. А можна піти до парку і там
виліпити сім’ю сніговиків. Можна блукати містом і
рахувати сині трамваї. Можна у старому7
бабусино-1
му записнику відшукати рецепт якогось смачнючо-1
го тортика і спробувати його приготувати. Можна!
просто купити у магазині чогось смачненького і ди-
витися новорічні комедії по телевізору. Можна кар
-1
тину разом намалювати, а потім, після свята, комусь!
її подарувати. А ще можна зробити годівницю дтя
птахів, як‘їх недавно на уроці праці вчили, і повісити
її десь у дворі.
А ввечері
можна помилуватися новорічною
ялинкою на головній площі міста або піти ди-І
витися на святкові феєрверки. Можна купити ті
різнокольорові
ріжки, які
колись так
смішили
маму, і фотографуватися, роблячи кумедні гримаси!
А потім, коли годинни-
ки проб’ють дванадця-і
ту7
, обмінятися подаруй-!
ками. Вона вже давно!
свого приготувала.
..
Подумки вона все!
іде вже зробила, протеї
це буде лише завтра. За!
вікном сутінки о горну-1
ли вкриту снігом зем-І
лю,
і
дівчинка
пішлаї
спати.
Але
ні
тридцятьі
першого,
ні
першо-;
го мама
не приїхала!
Приїхала
вона
лише!
другого
по
обіді, ба-І
дьора та засмагла. Вона!
вважала, що заслуговує!
на це. Вона ж так багатої
працювала, щоб у її до»!
нечки було все.
..
- Доню, подивись,!
що я тобі привезла! -
мама сиділа на її ліжку і
розгортала пакунки.
Дівчинка сиділа по-І
руч і мовчала. Вона ніяк'
не могла збагнути, куди І
ж поділися їхні з ма-І
мою двадцять чотири І
години, за які стільки всього можна було встигнути? І
Адже він був у них - той час, якого мамі завжди так!
бракувало. Той час.
..
- Мамо, - тремтячим голосом спитала дитина, -'
мабуть, він просто не передав тобі твій подарунок? І
- Хто? - не відриваючись від пакунків, спитала«
лсінка.
- Дід Мороз.
- Дід Мороз? Ні. Я його не бачила.
- Я так і думала, - полегшено зітхнуло дитя.
Ксенія Завапьиюк, Вінниця
І
Мама завжди казала, що якби у неї
було бодай на одну годинку більше
часу, вона б усе встигала. Дівчинка
тому й погодилася, щоб її віддали
до інтернату, аби у мами ця одна
година з’явилася
вГ
Если
едор
сердь
им не
п о д а ї
и себ
врем
от ра:
Пове
лела/
либо
А вот
и при
остан
один и
кол
ств
дар
НОЇ
ско
тор
кто
отч
дея
Вы
каким-,
предос
го пода
время
1
сразу7
ж
Пек
дачи ря
Щ
торжес
получа'
тельстн
Прі
54
предыдущая страница 55 Колесо Жизни 2010 11 читать онлайн следующая страница 57 Колесо Жизни 2010 11 читать онлайн Домой Выключить/включить текст